Филология

Курсовая работа: Паронімія як стилістичний засіб в творчості Л.Костенко

Notice: Undefined variable: description in /home/area7ru/literature.area7.ru/docs/index.php on line 596

Notice: Undefined variable: br in /home/area7ru/literature.area7.ru/docs/index.php on line 596

Добавлено: 2012.12.31
Просмотров: 926

Вступ

“Мова має постійну тенденцію до автоматизму в створенні та сприйнятті мовних знаків” [10;12], але цій тенденції протистоїть прагнення людини (зокрема, поета) відшукати в системі мови незадіяні ще ресурси, орієнтовані на смислову багатогранність, рельєфність та рефлективність слова. Вже на початку двадцятого століття одним із найпоширеніших способів оновлення мови поетичного тексту стає глибокий звуковий повтор, що тяжіє до паронімії і переходить поступово в неї. В українській поезії доцільно згадати Богдана-Ігора Антонича, Павла Тичину, у поезії яких використання такого смислового і звукового ефекту набуло значного поширення. Звукова подібність слів починає усвідомлюватись як їхня смислова близькість, що сприяє експресивності поетичної мови, створенню звукових метафор та звукообразів.

1. Паронімія та паронімічна атракція у поетичному тексті

Означення і розрізнення понять

гіпопотамо – гіпотонічна”; “Мій прадід був запорожцем. / Водив за пороги байдари”. Але ж стилістичний ефект паронімії ґрунтується не тільки на звуковій подібності між словами, а й на набутті цими словами нових значень у процесі їхнього поєднання, створенні нових асоціативних рядів. Тому, ми не будемо розмежовувати терміни “поетична етимологія” і “паронімічна атракція”. Це питання не є досить розробленим в науковій літературі, тому точної межі між етимологією і паронімією ще не проведено. рідна моя рідність”; “одвічний дим одвічних димарів”; “ подорожник іде край дороги.”; “Погріє руки у рукавах”; “Метушня слабким притаманна./ Безголосим властивий галас”. тінь.../А у світанків очі променисті./ То білий кінь”, “Стіни білі-пребілі і натоплена піч. / Інкрустований місяць в заворожену ніч”). Співпадіння голосних не є обов’язковим. Відповідно, ступінь паронімічної близькості прямо пропорційний кількості складів, тобто він зростає в залежності від цієї кількості. Деякі дослідники (зокрема А.Критенко) виділяють мінімальну паронімію (що межує з непаронімією) та максимальну (що межує з омонімією, а в деяких випадках і переходить в неї). Ми не будемо користуватись таким поділом, лише зазначимо, що омоніми розглядатимемо і як паронімічну межу, і як окремий вияв паронімії (“день ясний, а не мій, /від цензурного Літ’а,/ від міських анемій.”; “Ненавидить простота простоту”, “Заведіть мене дороги,/ у моє кохане місто./ А щоб ви не заблудились,/ дам прикмету дорогу.”). Структурні різновиди паронімії вокалічний тип характеризується закріпленим порядком консонантів при розподібненні у вокалічному складі “основ”: “Раби – як риби, замерзає кров”; “Вростати у верстати, артіль і ремесло”; “Через віки, а той через роки,/ ріка вже стане спогадом ріки”; Роби, що хоч, ридай або радій”; “Хтось там галасує, голосує”; метатетичний тип від вокалічного відрізняється тільки порядком консонантів, співпадіння голосних теж не є обов’язковим: “Пройшли усе Поділля. Намети і монети.”; “Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти./ Сьоме небо своє пригинає собі суєта./ При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.”; “де зіп’ялася вежа на котурн,/ мені хтось душу тихо взяв за плечі - / заговорив шопенівський ноктюрн”; “майбутні злочинці іще в личинці”; епентетичний тип не передбачає перестановку приголосних “кореня”, але в туди додається ще один приголосний: “Душі людської туго і тайго”; “Степ половецький половіє./ Трава аж срібна від роси./ Коли душа посоловіє”; “Хай буде все небачене побачено./ Хай буде все пробачене пробачено/”; “Отак злетіть без дріб’язку валізи/ на верховину Туги серед Татр,/ в гірських вітрів трагічні вокалізи.”; “З часів прапрадіда Гомера/ аж до сьогоднішнього дня/ немає кращого гримера/ ніж добросовісна брехня.”; консонантний тип побудовано на розподібненні приголосних в “корені” слова, в той час, як вокалічний склад майже або повністю тотожний. Цей тип у чистому вигляді найчастіше трапляється в римах. Хоч немає єдиної точки зору на те, чи можна слова-рими відносити до паронімічних атракантів, але ми, з огляду на характер поезії Ліни Костенко, вважаємо, що це доцільно. У цих текстах рима є не лише ритмо- та звукоорганізуючим засобом, але і несе смислове та асоціативне навантаження, тобто слова-рими є паронімічними атракантами, а значить не перебувають просто в межах глибокого звукового повтору. Взагалі, ми вважаємо, що якщо паронімія в ідіостилі письменника є одним із домінантних (а не спорадичним) принципом побудови тексту, то можна говорити і про паронімійну риму або пароніми-рими: “Світилися кіоски, мов кіотики”; “Ту морквиночку, тую ж квітоньку/не прополеш із того світоньку”; “І хоч в’яжіть, хоч плітку або клітку” ; “Маленький хлопчик пас верблюда. / То був життя його прелюд”; “Світ закидає вудлища антен./ Шматка землі немає під ногами./ В яку ще б мг упертися Антей”; “Він цей вокал підносив, як бокал”; “Колишньому глоду вже не до плоду”; “сива віхола, як віхоть”; аугментативний тип можна співвіднести і з вокалічним, і з консонантним типами. В паронімах аугментативного типу відбувається нарощування звуків, як справа, так і зліва від “кореня” (“І спом’яну, і пом’яну”; “Я забуваю сумніви і сум”; .”: “Дзижчать і жалять міріади версій./ Ну, що ж, нехай. Я сильна, навіть зла./ Я знаю – слабкість – це одна з диверсій”; “Іще вина, три порції – /Зітхнула мишка: -Ой, велика річ пропорції”; “Він добре вам зіграв колись мою присутність./ Я дерево, я сніг, я все, що я люблю./ І може, це і є моя найвища сутність”; “Січ розбита, край той перекраяний”). Також до цього типу можна віднести пароніми, “корені” яких є однаковими, але які різняться “префіксами” або “суфіксами” і не можуть бути віднесені ані до чисто вокалічного, ані до консонантного типу, ані до аугментативного: “Люди згадують. Ми навідались./ От ми, родоньку, й перевідались.” ; “Прорубане вікно – з укропу у Європу”; “Степ половецький половіє”; “рогатий жук виймає рогачем”; “О, як мені жилось і як мені страждалось!/ І як мені навіки взнаки воно далось./ А що таке життя?/ Чи те, що переждалось; марка./ Вже дехто з нього пилу й не стирає./ Маркові що? Є скрипка у Марка.”; “несказане лишилось несказанним”; “Гоп, мої вибоїни,/ гоп, мої милі,/ та й немає транспорту/ над коняку в милі.”; по роботі,/ не сидиться паруботі”; “Бо якийсь там гетьман чи отаман/ закопав нечувані скарби -/біля груші дикої, отам он”; “Але майбутнє тому і майбутнє,/ що має бути, щоб там не було”; “А може бути й гірше./ А може бути навіть зовсім зле./ А поки розум од біди не згірк ще”; “Заслання, самота, солдатчина. Нічого./Нічого – Оренбург. Нічого – Косарал./ Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого”. Хоч до певної міри такі випадки паронімії можна віднести і до омонімічного типу. 2. Стилістичні функції паронімії у поезії Ліни Костенко Стилістично-семантична класифікація відношень між паронімічними атракантами. Функції паронімів у тексті графа профіль, як у грифа”; “а в сірі будні буду бити, як в бубни”; “Тягар дрібниць і мудрощі дурниць”; “Обережні люди придумали забобони – між серцем і розумом знак заборони”, “Стратенці йшли небриті, як стерня”. Завдяки таким зіставленням і порівнянням читач має змогу “переключитись від зовнішньої подібності на внутрішні особливості якоїсь реалії шляхом переосмислення” [18;47]; “гроза мені погрожує громами”, “химери хмар задушать горизонт”; “з чужої муки і з чужої Мекки”; “літо гратиме в лото”; “І фермери посадять помідори/ на шуканій ошуканій землі”; шляхетними шляхами; “у присмеркові доброї дібровості”; “волохатий, синій, теплий сон”; “з кошлатих кущів солов’ята зиркали”; “струни мої, настренчені на епохальний лад”; “літо гратиме в лото”; проминулому, у промайнулому”; “із-за далеких марев і морів”; “Той клавесин і плакав, і плекав; “Скубуть озиме, нищать ярину/ ще й гидять, гудять, ратицями крешуть” “закатований, загратований; “самотні, стомлені й запеклі”; “велемовний світ, велелюдний”; чудо, це чад”; “ридай або радій”; “мені потрібне слово, а не слава”; “бо вони були не естрадниками, а страдниками”; певний спосіб віднайдення забутої спорідненості між близькими і створення нових зв’язків з “чужими” словами: “А може, ти ще в осені побудеш?/ Завернеш птиць сріблястого пера./ Одягнеш листя і звірят побудиш.”; “Барикади совісти – проти берій./ На барикадах - /Не до фанаберій.”; “Чужа душа сиділа одесную,/ в чужій душі усе було чуже./ У цій журбі одплачу, одісную”; “Чекаю дня, коли тобі скажу:/ оця строфа, нарешті, досконала./ О, як тоді, мабуть, я затужу!/ І як захочу, щоб вона сконала.”; “В
Notice: Undefined variable: print in /home/area7ru/literature.area7.ru/docs/index.php on line 599

Notice: Undefined offset: 1 in /home/area7ru/area7.ru/docs/linkmanager/links.php on line 21